Вікіновини

Активісти Одеського осередку ХДМУ стали свідками спроби захоплення храму київського патріархату

П’ятнадцятого листопада активістам ХДМУ в Одесі стало відомо про наміри організації „Единое отечество” захопити храм київського патріархату в с. Кам’янське, Арцизького району Одеської області. На наступний день в ДК села був запланований показ фільму „Анатомія розколу” для населення (знятий за благословенням московського патріархату і київський патріархат висвітлюють в ньому дуже негативно), після чого мала відбутися „хресна хода” по вулицям села, яка мала закінчитися відвідуванням храму (читай захоплення).

Організація „Едииное отечество”, яку очолює г-н Кауров (член партії „Народна опозиція” Вітренко) відома по всій Україні своїми акціями з розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі. Піднятися його організація змогла під час виборів 2004 року. Тоді, маючі фінансову підтримку певної політичної сили, активісти його організації відвідували кожен мітинг і прикриваючись християнською релігією займалися політичною агітацією. За час, який минув з виборів 2004 року, Кауров перетворив свою організацію на секту, яка постійно проводить провокації на кшталт хресних ходів до органів влади різних рівнів, захоплення храмів чи просто мітинги на яких розпалюють ненависть у населення до київського патріархату і до всього українського. Остання гучна акція, в якій вони брали участь, це феодосійські події. Коли своєю діяльністю вони призвели до того, що зірвали міжнародні навчання „SEE BRIZ”. Тепер вони вирішили захопити храм в с. Кам’янка.

Два роки тому, коли стало зрозуміло, що на виборах Президента переможе Віктор Ющенко, в цей храм, як і в багато інших поспішно прийшло повідомлення, що храм потрібно терміново приватизувати і перевести у власність Української Православної Церкви московського патріархату. Але отець Василій, який є пастирем цього монастиря, зібрав свою паству і спитав, в якому патріархаті вони хочуть бути. Більшість прихожан висловилися за те, щоб церква була київського патріархату. Коли пізніше ми спілкувалися з населенням, то дізналися, що частково це пояснювалось тим, що в храмах сусідніх сел, які перейшли до московського патріархату, пастирями поставили молодих хлопців, які навіть не є громадянами України, а приїхали з Молдавії (до кордону кілометрів 50). А прихожанам їх отець Василій подобається, і вони за нього горою. Після цього люди нормально жили два роки, не зважаючи на те, що Агафангел і священика, і все село піддав анафемі. Але в державі пройшли певні політичні зміни, на місця стали повертатися старі перевірені кадри і гріх не загарбати храм, адже церква це не тільки гроші, але й величезний вплив на прихожан.

Відчути цей вплив змогли прихожани храмів московського патріархату (а в Одеській області їх більшість) під час виборів 2004 та 2006 років. Тоді в храмах відкрито агітували за Партію Регіонів. Храми попрацювали добре, і в облраду першим номером Партії Регіонів пройшов митрополит Одеській і Ізмаїльський Агафангел, провівши за собою цілу купу ну майже святих політиків і бізнесменів. А в міськраді від ПР своєю рясою радує всіх матінка Серафіма, настоятелька Михайлівського монастиря. І от, як співає Вакарчук: „Веселі часи настали”, і прийшов час покарати неслухняного священика, а разом з ним і всю паству церкви в Кам’янську.

Після цього, як стало відомо, що буде відбуватися, ми вирішили також поїхати до Кам’янки, щоб побачити все на власні очі. Відпустили не багатьох, оскільки батьки розуміли, що буде відбуватися таж сама рейдерська атака, тільки не на ринок чи підприємство, а на церков. Виїхало нас 6 людей. Зранку ми з Юрієм Демидюком (голова „Молодої Просвіти” в Одесі) з постійних телефонних розмов отримали наступну цікаву інформацію: в Києві знають про заплановане захоплення, що депутати ВР Левко Лук’яненко та Юрій Гнаткевич ще з ранку намагаються додзвонитися до райадміністрації і попередити кровопролиття. Спочатку десь протягом двох годин трубку просто не брали. Нарешті розмова з керівництвом відбулася, і депутатам повідомили, що захоплення відбулося 2 роки тому (отак всім селом зібралися і захопили) а зараз г-н Кауров поновлює справедливість. На що представникам адміністрації було повідомлено, що нардепи звертаються з депутатським запитом в прокуратуру і якщо проллється кров, то полетять голови тих, хто не зміг забезпечити порядок. Не знаю, подіяло саме це, чи додзвонилися ще комусь, але коли ми по обіді приїхали в село, біля церкви було вже з десяток міліціонерів і ще дві машини міліції стояли біля ДК, де мали транслювати фільм.

В храмі відкриті двері. Ми змогли зайти і побачити, що воювати справді є за що: храм дуже красивий, приємна спокійна аура, розписані стіни, десь з п’ять старих ікон (прихожани сказали, що дві з них свого часу мироточили). Міліція в події не втручалась і вони розгорталися наступним чином: на першу годину був призначений показ фільму. Десь людей 30 стояли на вулиці. З гостей я бачив тільки 3 священиків київського патріархату і 5 – 6 священників московського патріархату, які відрізнялися від представників київського сивими бородами і великими животами. Один з них мирно спілкувалися про останні події з журналістом одеського телеканалу „Град”. Я підійшов до них в той момент, коли журналіст запитав чи правда, що приїде Кауров, на що священик відповів що це дійсно так. Після чого журналіст повідомив, що нібито московський патріархат останнім часом відхрещується від цього діяча. Священик підтвердив, що Каурова вигнали з одеського храму в якому він періодично з’являвся. За що вигнали? За політичну агітацію. А також за те, що він богохульник і клоун. Виявляється для того, щоб робити хресну ходу вулицями міста потрібно мати привід, зазвичай якусь велику біду: війну, епідемію тощо. А процедура ходи чітко прописана. Зокрема хода має починатися і закінчуватися богослужінням в храмі, який її організував. А Кауров зі своїми зомбі сам схожий на епідемію. Проте на його захист сказав, що в якомусь одеському храмі Кауров підробляє і регулярно молиться. Після цього подумавши додав: хоча можливо він використовує віру як шкуру овечу.

Ми зайшли до ДК. Стареньке, але дуже просторе приміщення. З рота йде пара. В центрі зала сидять люди в тулубах, здебільшого жінки похилого віку. Активно обговорюють останні події. Я подивився на годинник - час п’ятнадцять. Перерахував людей - в залі 43 людини. Подумав, що нічого цікавого тут не буде і взагалі день можна було краще використати. В цей момент в зал забігає бабуся в хустинці і починає голосити щоб всі йшли зустрічати Його. Кого його ніхто не зрозумів, але всі вийшли. Я так зрозумів, що для місцевих якщо хтось приїхав, то це вже свято. Коли я вийшов з ДК, то під зойки місцевих побачив таку вражаючу картину: їде машина, на якій стоять колонки, мабуть що з них лунає колокольний дзвін, за машиною іде хор людей з тридцяти, які голосять щось, від чого стає страшнувато, а далі йде колона людей в сто п’ятдесят з хоругвіями, біло-блакитними прапорами і прапорами з двоглавими орлами. Здебільшого жінки, з закритим волоссям, пустими безрадісними очима і обов’язкова іконка в рушничку. Іконки самі різні. Творчість ллється через край. Мені наприклад дуже сподобалася іконка з зображенням Романова в кітелі з нагородами і німбом над головою. Якщо казати про місцевих, то вони просто впали в містичний шок. А якщо казати про рівень організації процесу, то він вражає – Кауров не дарма їсть свій хліб. Миттєво з’являється мікрофон і він повідомляє всім, що вони прийшли підтримати православних с. Кам’янка над яким вже два роки кружиться нечисть. Далі він сказав, що захоплювати храм не збираються (цікаво, щоб він казав, якби міліції не було?) а збираються підтримати місцевих священною хресною ходою.

Після виступу Каурова всі зайшли в ДК (десь 180 кауровців, біля 80 місцевих, і десь з десяток священників московського патріархату). Всередині всі перемішалися і відрізнити, хто приїхав а хто місцевий було майже неможливо. Єдине, що після кожного випаду виступаючих в бік всіх інших конфесій, а особливо в бік київського патріархату всі, кого привезли голосно хлопали і підтримували все це викриками з проклинаннями. Десь години півтори місцевих таким чином психологічно обробляли. Виступаючі видавали речі просто огидні. Наприклад, що все село прокляте, що діти в ньому не хрещені, померлі не відспівані і т д. А кауровці, які сиділи в залі, обробляли місцевих по-своєму. Наприклад бабуля, яка сиділа поруч зі мною, всім розповідала, що в неї одна знайома відспівала матір в храмі київського патріархату. І після цього доньці постійно сниться, що матір просить її перепоховати. І такої дурні лунало багато і з місць, і з сцени. Останньою краплею мого терпіння стали слова Каурова про те, що у відділені київського патріархату на Пушкінській набирали людей в бойовики, щоб вбивати братів – слов’ян в Чечні. В цей момент я не витримав і з місця крикнув, що це брехня і нехай наведе докази. На що Кауров відповів, що всі докази будуть в фільмі (Їх звичайно не було, але до того часу всі забули, що він брехав напередодні).

Що стосується фільму, то він цікавий тим, що події в ньому, нібито, подаються неупереджено, начебто кажуть щось хороше і про Філарета (на початку, трішечки-трішечки). Але потім виливається така кількість бруду, яка пояснюється тільки фразою про те, що фільм благословив Митрополит Володимир (голова УПЦ МП – Українська Православна Церков московського патріархату).

По закінченню виступаючі знову повернулися до того, які подонки голова київського патріархату та священик Кам’янської церкви, Також були такі факти, які мали б стати приводом звернення до суду. Наприклад: Кауров сказав, що Ющенко нібито всім розказував про те, що він не міг спати в приміщенні, яке освятив Філарет, аж доки не з’їхав на дачу Кучми, яку освячував Митрополит Володимир. Люди на місцях починали потроху підвивати і хреститися так, наче вони прямо бачать як у Філарета виростають роги й копита. Якби всю цю єресь ніс Кауров, то було б ще зрозуміло (Це діагноз). Але ж серед виступаючих були люди, які займають високі посади в УПЦ МП. Наприклад, вікарний єпископ Андрій та секретар одеської єпархії Олексій. Невже нічого святого люди за душею не мають? А перед тим, як закінчувати виступ (щоб надати людям сміливості) один священик розповів наступну історію: Якось, коли він прийшов в храм наставить на шлях істинний священика, то до нього підійшов чоловік, який бачив жінку в чорному вбранні. Розписувалося досить довго вбрання, колір і вираз очей. А після того, як чоловік тричі подивився на неї, вона зникла. Потім до священика підійшов ще один чоловік і розказав те саме. Після цього священик спитав: хто була ця жінка? Кауровці хором відповіли, що це Діва Марія. А що значить, що вона в чорному вбранні? І знову всі разом: „К большой беде!!!” (Ну чим не Біле Братство?). Після того, священик спитав: „ ну хтось ще хоче бути в київському патріархаті? І я з великим здивуванням почув, як людей з двадцять в залі голосно і впевнено сказали, що охочі є (мабуть подіяв особистий авторитет отця Василія).

Після цього один з священників сказав, що сьогодні вони нічого захоплювати не будуть. Нехай сьогоднішній день буде попередженням місцевій владі (навіщо було міліцію збирати, ай-ай-ай, які погані). Далі священик звернувся до місцевих і всім побажав, щоб вони самі захопили храм, до того ж не пізніше ніж на Пасху. А якщо влада знову буде заважати, то вони приїдуть ще раз, і їх буде набагато більше. (Куди вже більше: 2 неоплани з Одеси привезли, і ще з усіх сіл навкруги народ позвозили).

Після цього ми швидко, (щоб ненароком не прибили в святому гніві) висковзнули з цієї будівлі на світ божий і направилися до храму чекати гостей. Десь хвилин за 30 вони підійшли. Залишилось їх небагато, мабуть всі місцеві пішли по домах, а ті, хто з сусідніх сіл, також, пороз’їжджалися. Залишилися ті, хто на автобусах мали їхати в Одесу. Десь протягом години вони проклинали тих, хто стояв у дворі храму (десь людей 80: місцеві, священики, журналісти, гості з Одеси) потім проспівали якісь молитви. Закінчив свій виступ Кауров возгласом „Христос Воскрес”, такого польоту фантазії напередодні Великого Посту не зрозуміли навіть кауровці і пішли грузитися в автобуси.

Як тільки вони перестали завивати за парканом, ми в шістьох почали співати гімн України, і не дивлячись на те, що було дуже холодно, що це був церковний двір, вже на другому рядку нас підтримали усі, хто був в дворі храму. Ця пісня і великий прапор України це була наша відповідь усьому бруду, який вилився за цей день на Україну і на Українську церков.

Олексій Чорний, Голова одеського обласного осередку ВМГО ХДМУ

Стаття на сайті ВМГО ХДМУ

Отримано з https://uk.wikinews.org/w/index.php?title=Активісти_Одеського_осередку_ХДМУ_стали_свідками_спроби_захоплення_храму_київського_патріархату&oldid=32250