Соломія Чубай: Про «Джалапіту», «Країну мрій» і не тільки

20 червня 2015

Джалапіта йшов вулицею, думаючи над тим, чому люди, йдучи, розмахують руками, і прийшов до такого висновку: люди розмахують руками, щоб виміряти простір, щоб утримати рівновагу і щоб робити вентиляцію космосу.



Вікіновини: Привіт. Інтерв'ю, то така річ, яку творять як мінімум двоє. І оскільки ми з тобою станемо співавторами того, що вийде в результаті, буде потрібен від тебе дозвіл, щоб опублікувати це під вільною ліцензією. Ти уже трохи із цим знайома, бо просили дати контакти Марії Вайсберг, автора твоїх фото, щоб змогти завантажити їх у Вікісховище й використати у статтях Вікіпедії та інших вікіпроектів. А, скажи, як воно, почуватися статтею у Вікіпедії?

Соломія Чубай: Стаття у Вікіпедії? Я б сказала «Людиною у Вікіпедії» (сміється). Статтею це якось дивно (усміхається). Круто, про тебе можуть читати мільйони, інформація про тебе буде перекладена багатьма мовами світу (можливо). Це приємно (сміється).

ВН: Гелен ДеВітт, авторка «Останнього самурая», намагалася покінчити з життям самогубством. Рідні та видавці, щоб уберегти її від додаткового стресу, вирішили не допускати пресу до неї, тож коментували ситуацію самі. І, звісно ж, ті коментарі потім публікувалися й видавалися за правду. І додавалися до статті про неї у Вікіпедії. Коли Гелен почала читати, то зрозуміла, що інформація подана не так. Спробувала редагувати, але то були її слова проти друкованого слова. І ці редагування скасовували. Вона здалася, хоча, насправді, вона могла це виправити. Не страшно, що будь-хто будь-що про тебе може написати? Можливо таке, що ти й не хотіла б згадувати?

СЧ: Знаєш, не страшно, хто б міг би щось про тебе написати, страшно, коли нема кому про тебе щось путнього сказати (сміється). Я мушу згадувати все у своєму житті, бо кожна моя помилка і невдалий вибір — це досвід, болючий, незручний, але дуже життєвий. Не знаю, треба згадувати все, головне у майбутньому не повторювати помилок.

ВН:А хто написав про тебе? Чи пробувала редагувати сама? Як ти взагалі сприймаєш Вікіпедію? Що це взагалі таке — Вікіпедія?

СЧ: У Вікіпедію про мене написала Наталя Корнієнко, саме вона створила сайт про мого батька і дуже допомагала під час проекту «П'ятикнижжя», теж саме з «Джалапітою». Ні, я не редагувала нічого. Я Вікіпедією користуюся дуже часто, для мене це як скриня, у котрій все можна знайти, вона повністю задовільняє моє прагнення до знань (усміхається). Вікіпедія — це, як ви самі написали «вільна енциклопедія» (сміється).

ВН:А що то були за проекти — «Без цукру», «Далі»? Як вони почалися і чому перестали бути?

СЧ: «Без цукру» — це був перший гурт, в якому я себе попробувала яко вокалістка. В 1999 році було прослуховування дівчаток і обрали мене. Це був гурт гітариста Романа Телепа, він писав і слова, і музику, і був керівником. Для мене це був хороший досвід і у нас навіть був хіт — «У всьому винна я», його крутили по радіо і всі вимагали співати його на концертах.
Чому «Без цукру» припинив існувати? Було вже мало концертів, мало ентузіазму, мало бажання, плюс мене вигнали (сміється). Потім знову просили назад, але вже було «Далі»…
«Далі» — це був проект з колишнім басистом «Без цукру» — Юрком Козієм. Він писав музику, а тексти вже були мої, ми не надто довго проіснували. Там я і познайомилася зі своїм чоловіком — Романом, він прийшов до нас яко гітарист, а пішов яко басист. Але це був теж цікавий досвід і я співала свої тексти, це приносило мені задоволення. Ми виступали на Помаранчевій революції, це був один з найзахоплюючих концертів, котрі я мала у житті: Майдан і море людей — океан.
Існувати припинили, бо Юрко створив інший гурт, а згодом переїхав до Києва, а без його музики мої тексти вже так не звучали, як раніше.

ВН:На цих вихідних у Києві вкотре проходитиме «Країна мрій», а у неділю Ти будеш разом зі своїм гуртом «Джалапіта» виступати. Хвилюєшся?

СЧ:Не хвилююся. Переживаю, як завжди, що нас рано поставили і не на основній сцені, і щоб були люди.

ВН:«Джалапіта» існує із 2012 року, якщо не помиляюся. Чи можна Ваші творчі здобутки оцінити кількісно? Скільки концертів/виступів було, скільки пісень уже є, скільки записано тощо. Чи є кліпи тощо. Ви ж працюєте над дебютним альбомом?

СЧ: Моїм щастям у житті було зустріти Володю Бедзвіна (віолончеліста, композитора), він приїхав до Львова з Луганська-Полтави-Харкова, де він тільки не був. і це сталося після Форуму видавців у 2012 році. Концертів було вже достатньо, зараз майже щомісяця у нас є 2 або 3 виступи. Пісень є на два повноцінні альбоми. У нас є різдвяна програма, гаїівки та українські народні пісні, серед яких багато лемківських та пісні на слова українських письменників: Грицька Чубая, Івана Франка, Лесі Українки… Зараз записуємо на студії альбом, через постійний брак коштів, це триває досить довго. Поки що є зведено 5 пісень, ще 5 стоять у черзі. У нас є один мультик на пісню «Царівна», котрий створили онкохворі дітки в одній з Львівських лікарень та зараз домонтовується кліп на пісню «Фіялочки». Все в цьому світі потребує грошей, коли вони у нас будуть, будемо мати більше кліпів та записів.

ВН:На коли, за всіх сприятливих умов, очікується вихід альбому реалістично?

СЧ: Хочеться до осені записати альбом повністю і видати.

ВН:Дякую! Бажаю творчих звершень. І простору та рівноваги. Точніше, вдалих пошуків власного простору та рівноваги!

Довідка: Соломія Чубай — український музикант, продюсер літературно-музичних проектів, голова правління громадського об'єднання «Вірменська — тридцять п'ять», вокалістка гурту «Джалапіта» (раніше також «Без цукру», «Далі»). Живе у Львові. Одружена, виховує сина.



Авторський репортаж
Це власний репортаж нашого репортера. Дивіться сторінку обговорення для детальної інформації.

Посилання

ред.