Вікіновини

Стенограма прес-конференції Президента України

8 вересня 2005

Шановні журналісти, друзі, колеги!

Коли я стояв 23 січня цього року на Майдані і проголошував свою інавгураційну промову, я говорив про те, що в Україні буде професійна влада, влада чесна, яка день і ніч працюватиме на інтереси українця і держави, влада, яка буде працювати однією командою, повторюю, чесно, відкрито і професійно.

Для цього я взяв до себе тих людей, які пройшли десятки мітингів, зустрічей із громадою, які стояли поруч зі мною на Майдані незалежності в Києві, люди, які допомогли відкинути стару корумповану владу, і дали змогу створити вільну Україну. Це були віддані люди, без яких наші успіхи, переконаний, восени минулого року були б неможливими.

Повторю, що 9 місяців тому я запропонував українському парламенту на посаду прем’єр-міністра Юлію Володимирівну Тимошенко, призначив секретарем РНБО Петра Олексійовича Порошенка, призначив державним секретарем України Олександра Олексійовича Зінченка.

Ці люди вели мою виборчу кампанію, хтось прийшов до мене у 2002 році, хтось прийшов за декілька місяців до завершення виборчої кампанії або під час виборчої кампанії. Для мене це люди неординарні, це мої друзі, і відверто скажу, про багато речей, про які я нижче буду говорити, буде говорити важко.

Але я розумію, що ця розмова назріла, бо зачіпаються не інтереси стосунків із урядом, РНБО чи держсекретарем, а бачимо, як згортаються ті процеси, які були самоціллю, власне кажучи, для виборців.

Я знав, що між цими людьми існують певні непорозуміння. Переконаний, що це деталі, епізоди, які зустрічаються у будь-кого, тим більше у таких цікавих і неординарних людей. Переконаний, що в кожної великої людини є проблеми.

Ці проблеми я сприймав як явище тимчасове. Я надіявся на те, що якщо кожен надіне своє ярмо, не вистачатиме часу для взаємних інтриг, на формування піару чи антипіару між певними політичними силами єдиної коаліції. Це були мої надії.

Більше того, хочу сказати, я дав своїм колегам величезні повноваження, які виходять з Конституції України.

Переконаний, що ті повноваження, які сьогодні мав чи секретар РНБО, чи державний секретар, чи прем’єр-міністр - це ті повноваження, які не мав до цього ніхто з аналогічних посадовців, починаючи від формування структури, формування апарату, я не пригадую, щоб жодна сторона після того, як була проведена величезна робота по формуванню основ діяльності того чи іншого інституту, коли були підписані всі базові документи, я не пригадую, щоб хтось був незадоволений.

Але, з кожним днем, я все більше і більше ставав свідком того, як між цими інститутами ідуть спочатку протистояння, потім серйозні конфлікти. Потім взаємні закулісні інтриги, що почало передаватись уже на основу державної політики.

Я став свідком того, як, по суті, кожен день довелося втручатися у конфлікти, які виникають між РНБО і урядом, між держсекретарем і РНБО, між урядом і Верховною Радою, одним словом, ці конфлікти вже стали повісткою дня роботи влади.

Переконаний, що мої друзі, які були наділені такою унікальною довірою людей і такими небаченими повноваженнями, могли унікально використовувати цей ресурс на благо своєї роботи. Переконаний я також був і в тому, що люди, які перебувають на таких високих державних посадах, розуміють тягар державної відповідальності, і тому вважав, що вони зобов’язані чути одне одного і домовлятися – це їхній обов’язок.

Президент не повинен бути нянькою між ними для того, щоб злагоджувати стосунки. Хоча, я відверто скажу, я робив це охоче, бо розумів, що це питання державної ваги. Хоча мені було шкода витрачати часу на речі, які не були конструктивними. Але така дійсність.

Повторюю – ці чвари продовжувалися, позиційні війни посилювалися. Причому, ці війни посилювалися за принципом "два українці – три гетьмани".

Почала відчуватися атмосфера виборчої кампанії... один захотів на Київ іти, другий захотів на Київ, третій на Львів захотів іти, четвертий зробити перестановку політичних сил, заманити в коаліцію на вибори інших партнерів, одним словом, я став свідком того, що коли я проводжу нараду, довіра серед моїх партнерів нульова. Що після кожної наради, потім в сторони виходили на якісь інші рівні, домовлялися про основи іншої політики, і країна входила у скандал.

Останній скандал на НФЗ. Я пам’ятаю, чим закінчилася моя п’ятниця минулого тижня, коли ми стали свідками того, як на унікальне рішення суду, яке далося нам дуже важко, але на унікальне чесне рішення суду через закулісні інтриги, які велися, причому велися не тільки в Україні, а й, що боляче, поза Україною, справа була доведена до конфлікту, коли люди вийшли на площу.

Це при тому, що ми маємо ґрунтовне, глибоко правильне рішення суду. Але фінал історії якраз полягав не в тому, як із рук одної шайки підприємство передати державі, а вийшло як з одної шайки передати другій шайці. І тому люди отримали право на протест. Переконаний, що прийшов момент, коли мої колеги втратили командний дух і віру. Я це кажу з гіркотою. Бо ці люди залишаються моїми друзями незалежно від обставин. Я їх буду цінувати, але я мушу це говорити.

8 місяців президент України був миротворцем серед цих інституцій. Я про це майже не говорив публічно. Я вважав, що це моя карма, яку я повинен нести. А Україна в той час втрачала темпи, у тому числі економічні. Думаю, що члени моєї команди слухали президента, але не чули.

І сьогодні, як би це не було важко, я повинен цей гордіїв вузол розрубати в ім’я України. На Майдані, 24 серпня, в День незалежності, я пообіцяв колегам-посадовцям при владі... Ми стали свідками того, як у владі з’явилося багато нових облич, але стався парадокс – обличчя влади не змінилося. Країну знову звинувачують у корупції, країну знову звинувачують у тому, що немає публічних процесів в економіці, у тому числі приватизаційних.

Ми стаємо свідками того, як процеси, ті, які могли б бути значно демократизованими, входять у вчорашню колію. Подивіться на дію податкової системи, митної системи, ми стаємо свідками зростаючого популізму... Зранку до вечора ми є свідками, знаєте, таких легковажних, солодких обіцянок, яких з кожним днем буде виконувати все важче і важче. Рішення, які притаманні цьому року, економічні, соціальні, їх можна робити один раз. Другий раз їх уже не повториш без економічних змін.

Але ми стали свідками того, що жоден соціальний пакет не пропонується на 2006 рік – ні у плані соціальних навантажень, ні у плані соціальної реформи, ні в плані освіти, ні в плані медицини. Ми консервуємо ще 12 місяців тої стагнації, яка була в цій галузі. Я це прийняти не можу, друзі.

Переконаний, що причиною цього стало нерозуміння значимості державних інтересів. Невміння працювати виключно на громадянина, на державу як найвища преференція для державного службовця. На перший план виконавчої системи влади став як піар себе, чи політичної сили, чи піар політичної позиції.

Переконаний, що з цим треба покінчити. Я бачу, що деякі посадовці захопилися цим піаром настільки, що вже не вистачає часу для продуктивної розмови. Життя без камер вони вже не уявляють. Хоча я завжди виступав і буду виступати за публічну роботу влади, чи то РНБО, чи Кабінету міністрів, але друзі – це робиться після того, як зроблена робота. Нам не треба країну втягувати в небезпечні обіцянки, у небезпечний популізм.

Переконаний, шановні друзі, що рік тому я пішов у президенти не для того, щоб ключові державні інститути не мали порозуміння і не знаходили між собою злагоди і взаємоповаги. Не для того я вже рік ходжу не зі своїм обличчям. Переконаний, що не для цього стояли мільйони людей на Майданах. І робити вигляд, що нічого не відбувається, я не можу.

Сьогодні я мушу сказати своїм співвітчизникам, що я мушу прийняти радикальні кроки по зміні керівництва уряду, РНБО і секретаріату президента. Повторюю, я хочу віднині бачити найвищі державні інститути в системі роботи єдиної команди, які працюють на те, щоб у людей були робочі місця, кращі зарплати, кращі школи, краща медицина, щоб люди відчували, що влада працює у злагоді й гармонії, а держава – у спокої і стабільності.

Тому я підписую указ на відставку уряду, на відставку секретаря РНБО і кілька днів тому на базі поданої Зінченком заяви про відставку я призначив державним секретарем України Олега Борисовича Рибачука.

Запитання журналістів

- Як ви вважаєте, ви отримали зараз дуже потужну опозицію в обличчі Тимошенко, чи ні?

В.Ю. Останні три дні і ночі я провів для того, щоб команда, яка розійшлася, зійшлася знову. Ключове питання, яке постало, за яке я боровся весь цей час, – це питання довіри. Власне, мова йде про те, що команда почала деградувати, що з’явилися блоки, які почали грати у самостійну гру, закулісну гру, неприємну гру, з компроматами і без, з фотографуваннями і шантажами, і так далі, і так далі. Насправді, тема єдності команди, як не прикро, стала дуже гострою.

Персональні конфлікти переросли в командні, потім вийшли на державні справи. І учора, зокрема, цей день і ніч, яку ми присвятили тому, що все-таки, якщо є можливість зберегти командний дух, залишитись разом, це була б краща відповідь, і така домовленість була прийнята. На жаль, за ніч вона була змінена – не мною.

Була домовленість про те, що реакція на ті звинувачення, які пролунали, переконаний, що звинувачення, які є безпідставними, але сильними, на які я політично повинен реагувати. Я колега! м сказав: я піду на відставку ключових осіб, бо ті звинувачення, що прозвучали, піарні, вимагають від мене політичної реакції. Я мушу це робити. Розуміючи витоки всього цього, розуміючи причини, тому що на поверхні ми маємо тільки наслідок.

Три дні я проводив глибоку чесну розмову між авторами цих усіх інцидентів. Моя мета була одна – побачити, що вони подають одне одному руки, і цим закріплюють більш м’який варіант урегулювання теми з відставкою осіб, які відповідають за боротьбу з корупцією у цій країні, наприклад, Секретаря РНБО, можливо одну-дві особи з уряду, які, очевидно, не справилися з речами, що стояли на порядку року. Хоча основну частину цих речей я запропонував зробити уже за підсумками дев’яти місяців. А зараз зробити виключно збалансовану політичну реакцію на події – оце був варіант.

- Хто буде виконувати обов’язки Прем’єр-міністра?

В.Ю. Я сьогодні доручу Єханурову Юрію Івановичу формувати новий склад Уряду.

- Що ви можете сказати людям, які відчувають велике розчарування від того, що відбувається в країні, можливо, у вас особисто і фактично у розвалі команди?

В.Ю. Я думаю, що те, що зараз відбувається, це є відображенням процесу, який є. Я думаю, що це не криза політична, я думаю, що це криза стосунків певних політичних осіб.

– Вікторе Андрійовичу, буквально два слова про нову команду. На Вашу думку, чи можлива ситуація, коли прийдуть люди без власних корупційних схем?

В.Ю. Я хотів би, щоб ні журналісти, ні політики, не гралися темами для влади дуже, я сказав би, визначальними. Коли ми говоримо, наприклад, про тему корупції, коли людина, яка зі мною пройшла Майдан, сформувалася велика довіра, що людина, яка в кабінеті Секретаря, в Секретаріаті Президента займається боротьбою з корупцією, це заявляє, не представивши фактів, не провівши жодного засідання, одним словом, не довівши справу до суду. Навіть попри все, це вимагає ретельної розробки і уваги. Чому? Тому що по молодій команді починають бити тим, про що ми говорили на Майдані, ради чого ми йдемо. Тобто, почали девальвуватися ідеали Майдану.

Друзі, якщо це правда, я позавчора призначив комісію, яка б всі факти, які є, опрацювала і сказала – це корупціонер чи некорупціонер.

Переконаний, що цих фактів не буде. Але тема запущена в команді, не в опозиції, тема запущена в команді. І мета цієї теми була, звичайно, радикально розрушити і змінити основи команди. Я! не можу дивитися на це. Для мене це елементи некоректної поведінки. Коли ми говоримо про тему влади і бізнесу, друзі, я ще раз хочу сказати, це не принцип, за яким в Уряді повинні працювати бідні люди, вибачте.

Це принцип, який засвідчує, що людина, яка мала до цього бізнес, не використовує своє службове становище для організації цього бізнесу. Не більше і не менше. Що вона не плутає державну функцію з інтересами бізнесу, який веде хтось, – чи дружина, чи син.

Якщо є такі факти, я просив тих людей, які займаються цією частиною роботи, будь ласка, ви публічно повинні про це говорити. Але носити марку, що тебе називають корупціонером і немає доказів, людям, яким по 31, по 39 років, які прийшли в політику з надією, що вони будуть працювати в цій політиці на благо людей, багато, багато десятків років, то це, повірте, особиста трагедія. І ці три доби, які я прожив у дискусії, полеміці з цими людьми із різної сторони, чесно кажучи, я хочу, щоб у моєму житті більше не повторювалися.

– Вікторе Андрійовичу, ці люди, яких ви сьогодні звільнили, вони залишаються у владній команді, і яка буде доля Тимошенко і Порошенко?

В.Ю. Я хотів би, щоб вони залишилися у владній команді. Це питання потребує вивчення. Я думаю, що зараз прямої і швидкої відповіді і багато з них не мають.

Я хочу сказати одне: якщо вони можуть працювати спільно, якщо вони доказово змінять свою поведінку, моя оцінка ролі цих людей залишається незмінною. Це важливі люди для новітньої історії України. Я шаную їхні позиції, але ставлю єдину умову – здатність працювати єдиною командою. Більше я не хочу, щоб інтриги між двома-трьома людьми вели до формування державних проблем.

– Вікторе Андрійовичу, "здатність працювати" – це єдиний блок на вибори?

В.Ю. У тому числі. Хоча я сказав би, що не було б виключенням, якби там був і другий формат. Коли ми говоримо про коаліцію сил, ми повинні говорити про спільну платформу виборчу. Чи в єдиному блоці, чи трьома-чотирма блоками ми підемо в коаліції – це справи не міняє.

Найголовніше одне – вимога, яка мною не буде скасована ніколи. Між керівниками цих інститутів і цими інститутами повинна бути установлена виключно командна робота – без приватних інтриг.

Я хочу державну владу відділити від конфліктів, які 9 місяців точаться між певними поважними для мене людьми. Вони залишаються моїми друзями, вони залишаються людьми, яких я поважаю, але, друзі, понад усе – інтереси України.

– Вікторе Андрійовичу, що буде з Олександром Третьяковим?

В.Ю. Значить, щодо Третьякова. Я сьогодні видам Указ про відсторонення його від посади на період проведення слідства.

– А Турчинов?

В.Ю. Відносно Турчинова я проведу консультації.

- Ви не припускаєте, що ви послабили позиції уряду?

В.Ю. У даному випадку мета не ця була. Я переконаний в одному: ця команда, яка сьогодні представляє Уряд, РНБО і Секретаріат Президента, буде слабка у формуванні державної стратегії, введенні державної політики, просто, якщо вона не виграє темпи України – це рокове послаблення, фундаментальне.

Повторюю, та основа стосунків, яка була в останні вісім місяців, давайте відверто говорити, і вас, і мене, і 48 мільйонів почала розчаровувати. Нам треба зупинити розчарування, нам треба, щоб ідеали Майдану не поставили під сумнів.

Коли це робиться зсередини команди, коли Микола Томенко коментує, по справі Гонгадзе щось там,... знаєте, мабуть, за п’ять місяців у справі Гонгадзе ми зробили більше, аніж за попередні чотири роки.

Ми знаємо, кому сьогодні представлені звинувачення у вбивстві, але ми не знаємо, хто замовив це убивство. Ми розуміємо, що тепер відповідь на перше питання, хто убив, уже стало легше, тому що з’явилися люди, які повірили ме! ні, повірили владі і під розписку дали пояснення. Але знайти відповідь, хто замовив – це набагато складніше. Я переконаний, що відповідь буде. Треба просто більше часу для вивчення ситуації.

Джерела

ред.
Отримано з https://uk.wikinews.org/w/index.php?title=Стенограма_прес-конференції_Президента_України&oldid=41761